В останню дорогу провели полеглого захисника України Василя Ляшка (Відео)
4 серпня Стрижавська громада провела в останню дорогу ще одного Героя, жителя села Мізяківські Хутори - Василя Івановича Ляшка, який віддав своє життя за Україну.
Захисник загинув 28 липня в Авдіївці, потрапив під артилерійсько-мінометний обстріл, з якого, на жаль, не вийшов живим.
В домі загиблого відбулися прощальні панахиди, а опісля громада зійшлася на траурний мітинг присвячений пам’яті мужнього захисника нашої Батьківщини. Провести в останню путь Героя прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади, представники військкомату, знайомі.
Героя проводжали на колінах, линуло в небо «Пливе кача», звучали прощальні промови.
«Війна продовжує забирати найкращих, хто без вагань та роздумів став на захист України. Ми не забудемо ніколи, як дорого коштує мирне небо над головою! І тому, потрібно бути мужніми та сильними, згуртованими, як ніколи! У протистоянні з російським агресором ми повинні бути єдиними та зробити, все для того щоб пришвидшити перемогу. Щоб Україна, за яку поклали життя наші захисники, була такою про яку вони мріяли. Вклоняюся до землі родині за такого Героя. Вічна слава нашому захиснику Василю! Слава Україні!» – сказав у своїй промові голова Стрижавської громади Михайло Демченко.
Прощальне слово висловили начальник відділення призову Вінницького районного терцентру комплектування та соціальної підтримки Євгеній Весельський.
Спогадами про героя поділилась староста Мізяківсько-хутірського старостинського округу Людмила Панасюк, директор Мізяківсько-Хутірського ліцею, однокласниця загиблого воїна Алла Маркевич, жителі громади.
Героя поховали з почестями під залпи пострілів почесної варти та звуки духового оркестру на місцевому кладовищі у селі Мізяківські Хутори.
Василь Іванович Ляшко — народився 7 вересня 1977 року, випускник Мізяківсько-Хутірської школи. Пізніше навчався у Вінницькому ЦПТО №1. Працював у Стрижавській виправній колонії, а згодом — у військових частинах.
Був щирим, справжнім патріотом. У 2014-му пішов боронити українську землю в зоні АТО.
Від перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до побратимів на фронті. Служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні, 59-ій окремій мотопіхотній бригаді, 110-ій окремій бригаді територіальної оборони у Запорізькій області.
Був командиром відділення розвідувального взводу механізованого батальйону військової частини А4007, прапорщиком, мужньою цілеспрямованою людиною.
В Авдіївці 28-го липня потрапив під артилерійсько-мінометний обстріл, з якого, на жаль, не вийшов живим.
Всього лиш місяць не дожив до свого 45-го дня народження. Удома на Василя Івановича чекали батько, дві донечки, семирічний син та восьмимісячний онук, яким молодий дідусь так і не встиг натішитись.
Загибель кожного нашого військового, який самовіддано боронить кордони України - це нестерпний біль, який не затихне з плином часу.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким військових, ми завжди пам’ятатимемо наших Героїв, їх самопожертву, героїзм та відданість Україні.
Герої не вмирають!
